Поділля - колиска польського виноградарства?!

Пропоную Вашій увазі переклад статті з польського інтернет ресурсу https://www.vinisfera.pl.

Переклад скоріше змістовий.

Поділля - колиска польського виноградарства?!

 Поділля було єдиним польським виноробним регіоном у ХХ столітті, принаймні в першій його половині.

Східна частина Руси - Галицька земля - ​​ включала Покуття. У міжвоєнній період «тепле Покуття» й «тепле Поділля» були найважливішими польськими виноградарськими регіонами двадцятого століття. В адміністративному відношенні вони входили в Тернопільський повіт: Заліщицький, Борщівський, південна частина Копичинецького, Бучацького та Чортківського районів ( тепле Поділля), так і в Івано-Франківській області: Городенківський, Снятинський і Косівський райони(тепле Покуття).

 Центр цього регіону був у Заліщиках. Тут були(та чого були, і до тепер є) ідеальні кліматичні умови для вирощування персиків, абрикосів, кавунів. На характерних подільських «стінах» та долинах був ідеальний грунт для вирощування винограду. Це правда, що там були спустошливі посухи, так з травня по серпень, як правило, не було дощу, але клімат для вирощування винограду був дуже сприятливий. В кінці дев'ятнадцятого століття метеорологічні дослідження показали  на Поділлі середню температуру взимку приблизно - 20 ° C (у 1870. Нижче -25 ° C), а влітку до 22 ° С в тіні, і до 28 ° С на сонці, хоча були також температура + 33 ° С. На даний час у зв’язку з глобальним потеплінням ситуація дещо змінилась в кращу сторону для винограду.  Інша Подільська  фішка після екстремальної спеки це дуже морозний лютий і березень. Так в 1929р. коли було -38 ° С вночі, а денна температура +9° C,  різниця температур тут цілих 45 ° від -36 ° С до + 9 ° C на наступний день. Проте квітневі заморозки були більш небезпечними для винограду, ніж екстремальні температури.

 

Культурний  коктейль.

Виноградарством на Поділлі займались з давніх-давен.  Виноград з’явився в долині Дністра ще в прадавні часи. Стародавні греки, фракійці та слов’яни займалися виноградарством на берегах Дністра мало в порівнянні з наступними епохами. В середньовіччі,  місцеве населення, першочергово православне, займалось виноградарством у значній мірі. В ті часи центр місцевого виноградарства розташовувався в Перемишлі(нині Польща). А виноградарство культивували фахівці привезені з Криму та інших кутків Візантійської імперії. Православні а пізніше й уніати, отримували причастя з місцевого  червоного солодкого вина. Католицькі ж духівники використовували біле вино.

Польська присутність на Поділлі не обмежує вирощування винограду, навпаки. Через Поділля проходив торговий шлях до Криму, що сприяло виноградарству. А після підпорядкування Волохів, Волоський шлях теж «стає» на користь подільських виноградарів. Ці два торгові шляхи зробили місцеве виноградарство та виноробство мультикультуральною галуззю. Щоправда в 17 століття подільське виноградарство зазнало деяких утисків зі сторони турецької влади(в ті часи Поділля, Буковина та багато інших українських територій були окуповані Туреччиною).  В 1635 польський король Владислав IV наказав купцям Кам'янця-Подільського, «їздити по вино та мед до Волохів»так як якість місцевого вина починала кульгати на дві ноги. В кінці 17 століття виноградарство в цих краях зникло, а виноробство ще в середині 17 століття.

Фортеця в Кам'янці-Подільському.

З плином історії кордон розділив Поділля між Росією та Австрією. Зміцнення Росії на Чорному морі (захоплення Криму та входження Бессарабії до складу Російської імперії) значно вплинули на виноградарство. Наприклад у Криму караїми перестали виготовляти своє маловідоме але якісне,  насичене вино. З Заходу були завезені фахівці, було насаджено нові виноградники. Подільські поміщики купували там чудові вина за проданий в Одесі хліб, не дбаючи про власне виробництво. Тільки найбагатші, як принц Пітер Вітгенштейн в Кам’янці-Подільському, посадили виноградники, але не будучи в змозі знайти місцевих фахівців для їх культивування, мусили переселити на Поділля 42 родини німецьких лютеранських колоністів. Наприкінці XIX століття Кам”янець-Подільський  «давав» від 7000 до 8000 відер на рік. відро (ковш = 12,29 літрів) чистого вина вартістю понад 20 000 рублів.

Даремно Лоуренс Марчіньскій у своїй знаменитій праці , початку 19 століття, жалівся на «занехаяння виноградників» і вказував на те, що  «акуратні виноградники що знаходяться на берегах Дністра могли б замінити імпорт вин з Молдови». Він зазначив, що в Могилеві-Подільському, другому за розмірами ринку на Дністрі після Кам’янця-Подільського, виноградники закладали греки та волохи але не поляки.

 

Заліщики панорама.
Джерело: http://mandrivnuk.at.ua/news/na_katamaranakh_richkoju_dnister_ekonom_variant/2010-05-16-21

Початок відновлення

Бессарабські вина наприкінці XIX століття - "виготовляються у великій кількості, але не відзначались хорошим смаком",  а на Поділлі в ті часи не було ентузіастів виноградарів. Місцеві жителі(не бідніша частина звичайно), усвідомлюючи необхідність індустріалізувати свої маєтків, вважали за краще будувати цукрові заводи та культивувати хміль. На австрійській стороні Поділля, також виноградарству перешкоджав "Закон про горілку" від 1901 р. Споживання горілки та пива у 1886-96 рр. збільшилося в Галичині двічі.

Загальна площа плантацій на території Поділля в основному в Ямпільському, Ольгопільському (Ольгопіль після 1922 року перейменували в Бершадь), Балтському та частково Могилівському районах, вже в кінці дев'ятнадцятого століття було 328 га, на частку якого припадає 3/4 виноградників в Кам”янці-Подільському. Місцеве вино продавалось за 2 - 16 рублів за відро, але його не можна було зберігати, як Бессарабські вина, більше 6 років. Одне з кращих вин, також для місцевих потреб, надавав Турківський виноградник у Ямполі наприкінці століття

Джерело:http://zal.te.ua/index.php/galereya/fotogalereya/vinobranie

Перший великий виноградник на галицькій стороні був заснований 1881 р. в Зозулинцях(Заліщицький рвйон) землевласником Вартановичем. Це було 10 га, а до Першої світової війни це був найбільший виноградник на Поділлі. На рубежі 19-20 століть, після холодної зими , що знищила угорські плантації, були закладені виноградники в Білче-Золотому та Окопах, Колодрібці, Лисичниках, Заліщиках, Добровлянах - останні два належали барону Юліану Бруніцькому. У Снятинському районі багато виноградників було закладено в 1906-14 роках інструктором районного саду Яном Вілком. Він також створив розсадник дерев та винограду. Але лише виноробні підприємства в Доброволянах та "на Убіжові" в Заліщиках, Станіслава Турнау, вижили до моменту входження Поділля до Другої Польської Республіки. Також вижили менші, аматорські виноградники, такі  як Ireny Ziembickiej, з відмінним розташуванням. Виноградник Ziembickiej були розташовані у самих Заліщиках лише на берегах Дністра. Її чоловік відновив знаменитий Заліщицький міст.

Далі буде...